Уперше термін «флексографія» було введено в 1952 р. Ко­мітетом з флексографічного друку при Інституті упаковки (СІЛА). Флексографія (від лат. Аехш — зігнутий і грецьк. §гарЬо — малюю, пишу) — це різновид високого друку з використанням гумових або фотополімерних еластичних друкарських форм (ДФ) і швидковиси - хаючих малов’язких фарб. Як і у високому друці, у флексографії друкуючі елементи розміщуються вище від пробільних елементів форми. До 1952 р. цей спосіб друку називали аніліновим.

Деякі історики вважають, що анілінова друкарська машина була створена в Англії в 1890 р. У цій машині кілька формних циліндрів (ФЦ) розміщувалися навколо одного друкарського. Дру­кували водяними фарбами, барвники яких розмивалися водою.

Але більшість істориків стверджують, що аніліновий друк з’я­вився у 1905 р., коли Хольвег (механік з Ельзас-Лотарингії) ство­рив анілінову друкарську машину й одержав англійський патент за № 16519 від 7 листопада 1908 р. Для друку в цій машині використо­вувалися спирторозчинні фарби.

Перша світова війна тимчасово затримала розвиток анілінового друку. На початку 20-х років європейські фірми Франції, Німеччи­ни, Великобританії почали виготовляти й експортувати в інші краї­ни анілінові одно-, дво - і трифарбові машини з шириною задруко - вуваного матеріалу (ЗМ) 41...91 см. Ці машини мали примітивну конструкцію (рис. 1.1): друкарська секція складалася із фарбового резервуара 1, дукторного валика 2, передатного валика 3, формно­го 5 і друкарського 7 циліндрів. У перших моделях машин передат­ний валик був розміщений безпосередньо над дукторним, що з підви­щенням швидкості друку призводило до розбризкування фарби, у зв’язку з чим на наступних моделях його встановлювали паралельно дукторному. Кількість фарби, яка наносилася на ДФ 4, регулювала­ся притисканням обгумованих дукторного та передатного валиків один до одного. Притискання ЗМ 6 до ФЦ 5 було незначним.

У ті часи аніліновий друк використовували для друкування на
мішках з крафт-паперу, а також для нане­сення суцільного фарбового покриття на па­перові рулони. Фарби виготовлялися на ос­нові водорозчинних основних кам’янову­гільних барвників, які розчинялися в спирті та закріплювалися дубильною або оцтовою кислотою. Застосовувалися також барвни­ки на основі кам’яновугільного дьогтю, які розчинялися в спирті. Ці фарби не давали чітких відбитків і при зберіганні швидко псувалися.

Склад анілінових друкарських фарб поліп­шувався дуже повільно. Технологія їх виготов­лення в той час була емпіричною за своєю природою.

Перші фарби на барвниках задовільної якості було розроб­лено в США у 1927 р. Це були рідкі концентрати, які виготов­ляли з основних (триметилметанових) барвників, розчинених у целюзольві та хімічно закріплених, щоб запобігти розмиван­ню їх водою.

Використання целофану як пакувального матеріалу в 1930 р. відкрило нові можливості перед аніліновим друком, оскільки ні високий, ні офсетний способи друку не давали задовільних ре­зультатів при друкуванні на прозорій плівці, що не всмоктувала фарбу.

Удосконалювалася рецептура фарби. Були розроблені фарби на основі титанових білил, пізніше з’явилися пігментовані фарби

— жовта й оранжева; в 1934 р. — металеві бронзова та срібна, а потім — пігментовані фарби червоного, зеленого, синього й чор­ного кольорів.

Одночасно з друком на целофані почалося друкування на перга­менті, підпергаменті та алюмінієвій фользі. Винайдення в 1935 р. фотоелектричного стежного пристрою для суміщення та забезпе­чення змінної швидкості друкування сприяло застосуванню анілі­нового друку з рулону на рулон, що в поєднанні з відповідними сушильними пристроями дало змогу значно підвищити швидкість друку. Друкування з рулону на рулон розширило діапазон викорис­тання анілінового друку. Крім гнучких пакувальних матеріалів, флек - сографію почали застосовувати для друкування ділових паперів, використовувати в процесі виготовлення копіювального та туалет­ного паперів тощо.

У 50-ті роки з’явилося багато нових плівкових матеріалів, у тому числі поліетилен. Але при друкуванні на ньому й інШиХ плівках, що піддаються розтягуванню та усадці, виникло багато проблем, вирі­шення яких сприяло дальшому вдосконаленню флексографії, як тепер почали називати аніліновий друк. Було модернізовано дру­карське обладнання — вдосконалено механізм регулювання натягу
полотна при розмотуванні та намотуванні, систему бічного сумі­щення, сушильні установки.

У 1955 р. було розроблено поліамідні фарби, розчинником яких є суміш спирту з вуглеводнем, що дало змогу виготовляти більш блискучі фарбові покриття з кращою адгезією їх до різних еластич­них синтетичних плівок.

У 70—80-х роках флекеографія вдосконалюється швидкими тем­пами і завдяки своїй економічності та високій якості стає небез­печним конкурентом іншим способам друку.