Цей технологічний процес складається з таких основних операцій: підготовка твердих ФПП до оброблення; експонування через фотоформу (негатив); експонування з боку підкладки без фо­тоформи; вимивання та промивання копії; додаткове експонуван­ня; заключне оброблення готової ДФ (для усунення залишкової «лип­кості»); здобуття пробних відбитків; коректура ДФ.

Фотополімеризаційноздатні пластини до експонування готують у такій послідовності: їх розпаковують, перевіряють у відбитому світлі якість робочої поверхні та зворотного боку. Потім у фотоформі та пластині пробивають отвори, що необхідно для правильного фіксу­вання фотоформи на пластині, а готової ДФ — на циліндрі дру­карської машини. З робочої поверхні пластини знімають захисну плівку і протирають пластину тампоном, змоченим спиртом. Фотоформу накладають на пластину й експонують, використовуючи УФВ. Після експонування фотоформу знімають, а копію експонують із зворот­ного боку, формуючи таким чином основу ДФ.

Щоб видалити незаполімеризований світлочутливий шар на про­більних ділянках і утворити друкарський рельєф, після експонуван­ня здобуту копію промивають свіжим розчинником, висушують і знову експонують (щоб підвищити міцність друкарських елементів). За наявності залишкової «липкості» ДФ обробляють у спеціальному розчині.

З готової фотополімерної ФДФ на прободрукарському верстаті дістають пробний відбиток. За необхідності ДФ коригують, після чого вона готова до експлуатації.

Сучасні установки для виготовлення ФДФ на основі твердих ФПП можна поділити за такими ознаками: за кількістю виконуваних опе­рацій — одно-, дво-, багатоопераційні', за технологією — експонувальні, для оброблення фотополімеризаційноздатних копій і комбіновані, за допомогою яких можна експонувати й обробляти пластини; за сту­пенем механізації — ручні, напівавтоматичні й автоматичні.

Установки для експонування та вимивання твердих ФПП залеж­но від їх геометричної форми поділяються на барабанні (цилінд­рові) та плоскі.