У металевих конструкціях використовують пе­реважно болти діаметром 10...30 мм. Діаметри ан­керних болтів досягають 100 мм та більше. Дов­жина болтів зумовлена конструкцією з'єднання і може змінюватися у широких межах (рис. 4.17, а). Розмір головки болта під ключ найчастіше ста­новить l,5d.

Розрізняють болти грубої та нормальної точ­ності, підвищеної точності і високоміцні.

Болти грубої та нормальної точності здебіль­шого використовують у монтажних з'єднаннях для фіксації елементів. Переважно використову­ють болти М20, а для дрібного фасонного про­кату — МІ6 та МІ2. Встановлюють болти в от­вори, діаметр яких більший за діаметр болтів на З мм (для зазначених діаметрів). Отвори форму­ють в окремих з'єднуваних деталях шляхом про­бивання чи свердлення. Тому при складанні спос­терігається деяке неспівпадання осей отворів.

При дії сил зсуву використовують болти підви­щеної точності та високоміцні болти.

Болти підвищеної точності встановлюють у от­вори, номінальні діаметри яких відповідають діа­метрам болтів, тобто забезпечуємо щільний кон­такт між болтом і стінкою отвору. При цьому от­вори в усіх з'єднуваних деталях повинні накла­датися, бо інакше не вдасться встановити болти. Тому отвори просвердлюють у зібраному й за­фіксованому пакеті з'єднуваних елементів або по­передньо просвердлюють чи пробивають отвори меншого діаметра в окремих деталях, а після зби­рання пакету розсвердлюють їх на проектний діа­метр. Можливе свердлення отворів в окремих де­талях відразу на проектний діаметр. Але тоді обо­в'язковим є використання кондукторів, які забез­печують точне розміщення отворів.

Виготовляють болти грубої, нормальної, а також підвищеної точності найчастіше з маловуг - лецевих сталей. При цьому використання болтів з автоматної сталі у будівельних конструкціях не допускається, що необхідно зазначати на крес­леннях. Доволі широко застосовують також сталі підвищеної міцності.

Залежно від міцності матеріалу болти об'єдну­ють у класи, які позначають двома числами, роз­діленими крапкою (наприклад, 4.6, 5.6, 6.6, 8.8). Перше число, помножене на 100, позначає най­менше значення межі міцності (МПа), а добуток першого числа на друге збільшений у 10 разів, — значення межі текучості (МПа). Приймають клас болтів згідно з рекомендаціями норм відповідно до напруженого стану та враховуючи кліматичні особливості району будівництва.

Клас міцності гайок повинен відповідати міц­ності болтів. Гайки класу міцності 4 використо-

Рис. 4.17. Болти та заклепки: : — болт; заклепки з напівкруглою (б), напівпотаємноіо (в), потаємною (г) та підвищеною (д) закладними головками; е — комбінована заклепка.

Вують для болтів класів 4.6, 4.8, 5.6 та 5.8, класів міцності 5 і 6 — відповідно для болтів класів 6.6 і 8.8, класу 8 — для болтів класу 10.9.

Під головки болтів грубої, нормальної та підви­щеної точності та гайки обов'язково повинні вста­новлюватися круглі шайби: не більше двох під гайку і однієї під головку. У місцях прилягання головки болтів до похилих площин ставлять косі шайби, нахили поверхонь яких відповідають ку­там спряження площин з'єднуваних елементів. Для закріплення гайок на постійних болтах за­стосовують контргайки чи пружинні шайби. Вид закріплення необхідно зазначати у проекті.

Високоміцні болти виготовляють лише з ви­сокоміцних сталей 40 X Селект, 38 ХС Селект, 40 ХФА Селект, 30 ХЗМФ, ЗО Х2НМФА та інших і піддають термічній обробці для додаткового зміцнення. Застосовують їх у робочих (розрахун­кових) з'єднаннях, які працюють на зсув чи роз­тяг. Найпоширенішими є болти діаметрами 20, 24, ЗО мм. Встановлюють такі болти в отвори, діаметр яких перевищує діаметр болтів на 1...4 мм.

Утворюють (пробивають чи свердлять) отвори в окремих деталях, тому при збиранні конст­рукцій має місце певне неспівпадання отворів.

Висока міцність болтів дає змогу інтенсивно обтиснути пакет з'єднуваних деталей. Як наслі­док, на контактних поверхнях виникають значні зусилля тертя, які забезпечують нерухомість з'єднання при зсувних навантаженнях. Доцільни­
ми є такі болти і в з'єднаннях, що передають великі зусилля розтягу. При невеликих зусиллях розтягу більш раціональним є використання де­шевших болтів грубої чи нормальної точності.

Для кріплення профільованого настилу до про­гонів та елементів фахверку найчастіше викорис­товують самонарізальні болти, які мають спе­ціальний профіль для нарізання різьби в отворах з'єднуваних деталей під час загвинчування. Най­поширенішими є болти діаметром до 8 мм.

Анкерні (фундаментні) болти передають зу­силля розтягу на фундамент. Сортамент анкерних болтів передбачає діаметри від 12 до 140 мм. Кон­струкція анкерних болтів повинна забезпечувати їх надійне закріплення в бетоні.

Останнім часом замість заклепкових з'єднань у сталевих конструкціях найчастіше застосову­ють високоміцні болти та зварювання. Заклепки використовують дуже обмежено, лише при знач­них динамічних та вібраційних навантаженнях, їх виготовляють з м'яких сталей (наприклад, Ст2закл., СтЗзакл., 09Г2 та інші). Залежно від форми закладної головки розрізняють заклепки з напівкруглими, напівпотаємними, потаємними та підвищеними головками (рис. 4.17, б—б).

Заклепки встановлюють у отвори, діаметр яких на 1,0...1,5 мм більший від діаметра стержня заклепки. Заклепкове з'єднання утворюють у два етапи. Перший — осаджування стержня до пов­ного заповнення отвору, другий — формування замикальної головки. При звичайних заклепках (рис. 4.17, б, в) щільне заповнення отвору забез­печується для пакетів товщиною до 3,5d. Більші товщини вимагають осаджування з двох сторін, тобто частина металу закладної головки також повинна переходити в отвір. У цьому випадку ви­користовують заклепки з підвищеною головкою і конічною частиною стержня (рис. 4.17, д).

Клепання виконують за допомогою клепальних молотків чи скоб у гарячому та холодному станах. За гарячим методом заклепки попередньо на­грівають. При машинному клепанні заклепки з вуглецевої сталі нагрівають до 650...700 °С (яск­раво-червоне свічення), а при клепанні пневма­тичним молотком — до 1000—1100 °С. Заклепки з низьколегованих сталей при будь-якому способі клепання нагрівають до 1000...1100 °С. Далі за­клепки встановлюють у отвори, осаджують стер­жень і формують замикальну головку. Тобто де­формування заклепок здійснюють при високих температурах, коли матеріал перебуває у плас­тичному стані. Охолоджуючись, заклепка вкоро­чується, стискаючи тим самим пакет. Як наслідок, між окремими з'єднуваними елементами виника­ють суттєві сили тертя, що поліпшують роботу з'єднання на зсув. Для отримання якнайбільших сил тертя дуже важливо витримати заклепку під тиском клепальної скоби чи ударами клепального молотка до температури, нижчої від температури розпаду аустеніту (600...650 °С), оскільки при переході аустеніту в ферит об'єм металу збіль­шується, а це знижує величину обтиску пакету. При дотриманні цієї умови залишкові напружен­ня натягу заклепки становлять 120...140 МПа.

У холодному стані заклепки ставлять за зви­чайних температур, коли матеріал має значну міцність. Тому для осаджування стержня і фор­мування замикальної головки потрібні потужніші клепальні скоби. Натомість не потрібно нагрівати заклепки і витримувати їх під тиском. Тому хо­лодне клепання продуктивніше від гарячого. Зу­силля натягу заклепок у цьому випадку менші (близько 20...60 МПа), оскільки вииикають лише внаслідок пружної віддачі з'єднуваних елементів, стиснутих клепальною скобою.

Листи профнастилу з'єднують між собою ком­бінованими заклепками діаметром 5 мм, які дають змогу склепати листи, виконуючи роботи з одного боку конструкції, при товщині пакету до 3 мм (див. 4.3.7 та рис. 4.17, е).