ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ ПІДГОТОВКИ ПОВЕРХОНЬ
Технологічний процес газотермічного нанесення покриття характеризується взаємодією чотирьох елементів:
- деталі, на поверхню якої наноситься покриття;
- матеріалу, у вигляді порошку або дроту, який наноситься у диспергованому стані;
- високотемпературного струменю газу, який отримується за допомогою електричного нагрівання або за рахунок хімічної реакції горіння;
- навколишнього середовища у робочому просторі.
Для отримання якісного покриття на виробі, окрім основного етапу виробничого процесу газотермічного нанесення покриття, суттєву роль відіграють технологічні процеси підготовки поверхні деталі, газів, матеріалу, а також процеси обробки деталі з покриттям.
Загальна схема процесу виробництва деталей з газотермічним покриттям подана на рис. 3.1.
ВИРОБНИЦТВО |
||
ГАЗІВ |
Порошків, дроту, стержня, гнучкого шнура |
ДЕТАЛЕЙ |
і КОНТРОЛЬ " ї |
ПІДГОТОВКА |
||
ГАЗІВ |
Порошив, дроту, стержней, гнучких шнурів |
ДЕТАЛЕЙ |
_______________ 4- КОНТРОЛЬ 4- ГАЗОТЕРМІЧНЕ НАНЕСЕННЯ ПОКРИТТЮ і КОНТРОЛЬ і ОБРОБКА ДЕТАЛЕЙ З ПОКРИТТЯМ 4- КОНТРОЛЬ |
Виробництво газів, матеріалів для нанесення покриття та деталей е об’єктами виробництва, не пов'язаного безпосередньо з нанесенням покриття, тому розглядається окремо.
Підготовка газів, матеріалів для нанесення покриття та деталей проводиться за допомогою відомого обладнання, яке використовується в інших галузях техніки. Однак, враховуючи особливі умови газотермічного нанесення покриття, користувачі проводять його модернізацію з метою пристосування його до цих умов.
Підготовка газів перед напиленням. У технологічних процесах газотермічного нанесення покриття використовують кисень, пальні гази: ацетилен та гази-замінники його (пропан-бутан, метан, водень, природний газ), а також плазмоутворюючі гази (аргон, азот, повітря, газові суміші аргон-гелій, повітряно-вуглеводневі гази та ін.).
При виборі пального газу необхідно враховувати температуру його полум’я у суміші з киснем, теплоутворюючу спроможність, швидкість горіння, оптимальне співвідношення кисню з газом у пальній суміші. При виборі плазмоутворюючих газів необхідно враховувати такі їх характеристики як тепловміст і теплопровідність при температурі плазми, а також ступінь дисоціації й іонізації при тій самій температурі.
У залежності від об’ємів витрат, способу наплавлення та типу обладнання, що використовується для напилення, зберігання та подавання газу в робочу зону може відбуватися такими способами:
- від окремих балонів;
- з використанням рампи;
- газифікаторів або спеціальних кріогенних ємностей.
Підготовка газів включає вилучення мастила та вологи (наприклад,
при використанні стиснутого повітря від компресора), а також створення плазмоутворюючих сумішей.
Підготовка може виконуватись як на ділянці газотермічного напилення, так і при виробництві газів.
Підготовка матеріалів для напилення. Серед матеріалів для нанесення покриття, здебільшого, тільки порошки вимагають попередньої підготовки безпосередньо перед нанесенням покриття. При підготовці дроту з його поверхні необхідно зняти захисне мастило, яке наноситься для запобігання корозії при зберіганні та усунути місцеву деформацію. Порошкові шнури та прутки, як правило, готові для використання без попередньої підготовки.
Як правило, порошки постачаються з гарантованим хімічним і фракційним складом. Порошки, які випускаються фірмами-виробниками обладнання, можуть бути розфасовані у невеликі ємності, які можна з’єднати з живильником порошку пальника або плазмотрону.
Вхідний контроль порошків і попередня підготовка включає: розсіювання по вузьким фракціям, сушку.
Однорідність часток по розміру суттєво впливає на якість покриття, від неї залежить умова їх нагрівання і прискорення до визначених температури та швидкості. Так, тепловбираюча поверхня частки пропорційна квадрату діаметра, а ЇЇ маса пропорційна кубу діаметра. Відхилення розмірів частки тільки в 2 рази може призвести до того, що маленькі частинки перегріваються, і склад їх змінюється, а великі не досягнуть температури плавлення і не забезпечать необхідної міцності зчеплення з поверхнею деталі. Розсіювання порошку найчастіше виконують на приборах ситового аналізу або на класифікаторах порошку.
Форма часток порошку суттєво впливає на їх нагрівання та плинність порошку. Від останньої залежить рівномірність подачі порошку. Трохи збільшити плинність порошку можна його сушкою протягом 1...2 години при температурі 100...120 °С.
Підготовка поверхні деталі. При газотермічному нанесенні покриття основним завданням є отримання міцного зчеплення покриття з матеріалом основи. Незалежно від способу нанесення покриття необхідно провести підготовку поверхні основного матеріалу. У загальному вигляді процес підготовки поверхні основи містить такий комплекс операцій:
- відбір деталей, які відповідають технологічним вимогам;
- механічна обробка поверхні основи;
- обезжирювання поверхні;
- активація та формування шорсткості напилюваної поверхні;
Крім того, при потребі може бути проведене попереднє підігрівання поверхні та нанесення прошарку.
Відбір деталей за технологічними вимогами до напилюваної поверхні. Конструкція поверхні деталей та виробів, які напилюються для забезпечення високої міцності, повинні відповідати деяким вимогам.
Не можна, щоб поверхні, які напилюються, мали різкі переходи (див. табл. 3.1).
Конфігурація напилюваної поверхні повинна гарантувати нанесення покриття при розташуванні матеріалу основи під кутом 60...90° (в обмежених умовах не менше 30°) до осі струменя напилення.
Наносити покриття у отворах допускається за умови, що відношення діаметра отвору до його глибини буде не менше двох. На поверхнях, на які наноситься покриття, не повинно бути зварювальних краплин, напливів паяння, пропалів, залишків флюсу, раковин, тріщин тощо.
Форма поверхні деталей і конструкцій, яка пропонується для напилення |
Попередня механічна обробка поверхні. Деталі, конструкції та вироби, які не задовольнили вхідний контроль на технологічні вимоги до поверхні, повинні пройти механічну обробку. Попередню механічну обробку також проводять при відновленні спрацьованих деталей, конструкцій і виробів. Механічна обробка здійснюється на серійному метало - ріжучому обладнанні. Товщина шару, який знімається при механічній обробці, обмежується товщиною напилюваного шару з врахуванням припуску на обробку покриття.
Обезжирювання поверхні. Як правило, на поверхні кожної деталі е забруднення. З точки зору технологічної підготовки поверхні, забруднення за міцністю їх зчеплення з основою можна поділити на два основних види: механічно та хімічно пов'язані з поверхнею основного матеріалу.
До перших належать:
- неорганічні забруднення, слабо пов’язані з поверхнею (вода, пил, стружка, сажа, пісок, глина та ін.); механічно шаржовані у поверхню (зерна абразивів), осаджені на поверхні (сольові корки, накип), сплавлені з поверхнею або затверділі з розплаву (флюси, зварювальний шпак, скло);
- органічні забруднення, слабо пов'язані з поверхнею та з невеликою адгезією до поверхні (мастильні плівки, шліфувальні, полірувальні, пасти);
- міцно зв’язані з поверхнею (лаки, смоли, клеї, фарби).
До другого виду належать оксиди та їх гідрати (іржа, продукти корозії кольорових металів), оксиди, які утворилися завдяки термічній обробці, оксидні покриття (анодування), солі та їм подібні з'єднання (карбонати, фосфати, силікати).
Залежно від попередніх технологічних операцій характер забруднення змінюється і вилучення його перед напиленням вимагає свого технологічного рішення. Забруднення поверхні всіх видів є бар’єром, який заважає контакту часток напилюваного матеріалу та матеріалу основи.
Одним з методів усунення забруднення є обезжирювання поверхні. Обезжирювання поверхні деталей, конструкцій та виробів може здійснюватись органічними розчинниками, миючими засобами, луговими роз - творювачами та різними емульсіями.
Для обезжирювання поверхні перед газотермічним нанесенням покриття рекомендується використовувати миючі засоби, тому що органічні розчинники токсичні і мають обмежене використання.
Для зняття шліфувальних та полірувальних паст з металів і сплавів найчастіше використовуються миючі засоби ТМС-31 або “Деталін" при температурі процесу 60...80 °С протягом 3...10 хе. Робочі консерваційні мастила та інші жирові забруднення знімаються на сталях розчином їдкого натру, тринатрій фосфату, кальцинованої соди, сітанолом ДС-10 при температурі 60...80 °С протягом 3...20 хв. На алюмінії та його сплавах - розчином їдкого натру, тринатрій фосфату та рідкого скла при температурі 40...70 °С протягом 3...10 хе (табл. 3.2).
Як органічний розчинник для обезжирювання можна використовувати трихлоретилен і тетрахлоретилен при температурах від 87 °С до 121 °С (табл. 3.3), а також спирт та ацетон тощо. Треба враховувати, що органічні розчинники токсичні.
Деталі з пористих матеріалів (наприклад, отриманих методами порошкової металургії) або чавунних відливок, які тривалий час знаходились у мастильному середовищі, після поверхневого обезжирювання можуть підлягати відпалу при температурі 260...530 °С на протязі 2...З годин у муфельних або шахтних печах для видалення масла з пор.
Крупногабаритні деталі складної форми можуть підлягати газопо - луменевому відпалюванню.
Обезжирювання поверхні рекомендується проводити на спеціальному серійному обладнанню для миття. Операції обезжирювання мають таку послідовність:
- укласти партію деталей у корзину;
- обезжирити деталі;
- підняти кошик над ванною і утримувати його до повного стікання розчину з деталей;
- перекласти деталі з корзини на стіл.
Для інтенсифікації процесу видалення вологи деталі можна обдути стиснутим повітрям під тиском 0,1...0,3 МПа.
У технічно обґрунтованих випадках можна здійснювати обезжирювання за допомогою щіток та протирального матеріалу, випалу газовим пальником або у муфельних печах при температурах 260...530 °С протягом 2...3 годин. Неметалічні матеріали (тканини, гіпс, пластмаси) необхідно просушувати при температурі 50...70 °С у сушильній шафі протягом 3...5 годин.
Активація і створення шорсткості напилюваної поверхні. Основними вимогами до параметрів деталі безпосередньо перед напиленням є відсутність забруднення напилюваної поверхні, мінімальна товщина оксидних плівок на поверхні, визначені рівні шорсткості і наклепу приповерхневого шару деталі. Всі способи підготовки поверхні перед нанесенням покриття спрямовані на усунення факторів, які с перепоною зчеплення матеріалу, який наноситься, з поверхнею основи та активація поверхні основного матеріалу.
Режим обробки |
вх ‘чю - jifeandi |
О т— in |
О со |
3...20 |
О ■’T- СО |
5...20 |
in |
Зо ‘edA± - edsuwai |
о со о |
60...80 |
60...80 |
40...70 |
О 00 о со |
60...80 . |
|
Масова концентрація розчину, кг/м3 |
OLHfO a^tfjd |
І |
і |
І |
25...ЗО |
І |
І |
оиоїї ионвіио |
І |
і |
in со |
і |
in со |
00 |
|
ЕНЕВОН -ііічиен etToo |
І |
І |
15...35 |
і |
15...35 |
10...15 |
|
іефооф HjdiBHndi |
І |
і |
15...35 |
20...50 |
15...35 |
і |
|
иияНі diEH |
І |
і |
5...15 |
8...12 |
і |
і |
|
1 технічні миючі засоби |
лабомид або Деталін, або “Імпульс” |
І |
о 00 о CM |
і |
і |
і |
І |
типу ТМС-31 |
о со о CD |
] |
І |
І |
I |
і |
|
Метал деталі |
Всі метали, сплави і поліровані покриття |
Всі метали, сплави і покриття |
Сталі різних марок |
Алюміній і його сплави |
Всі метали, сплави і покриття, окрім полірованих та алюмінію і його сплавів |
Всі метали і сплави |
|
Характер забруднення |
Полірувальні і шліфувальні пасти |
Робочі консер - ваційні мастила та інші жирові забруднення |
Змащуваль- но-охоло - джуючі рідини |
Миючі засоби |
Органічні розчинники
|
Головні способи активації хімічних процесів шляхом дії на матеріал основи - це підвищення температури, утворення напруженого стану поверхні (наклепу), збільшення шорсткості поверхні.
Підвищення температури підложки призводить до збільшення внутрішньої енергії атомів і молекул, яка досягає значення, необхідного для здійснення хімічної реакції.
Створення напруженого стану поверхні (наклепу) призводить до акумулювання енергії на поверхні у результаті пластичної деформації і, як наслідок, до підвищення міцності зчеплення.
Підвищення шорсткості поверхні пов’язано з утворенням на ній рельєфного шару в результаті механічного або хімічного руйнування поверхні основи. Внаслідок цього збільшується кількість сполучень з рідкою частинкою, яка напалюється, підвищується робота адгезії, а разом з тим і міцність з’єднання.
За дією на поверхню деталі всі способи її активації можна поділити на механічні, хімічні та термічні.
До механічних способів можна віднести обробку твердим матеріалом, який може бути компактним (різець, ролик) або дискретним (щітка, зерна абразиву).
Хімічні способи підготовки поверхні здійснюються в основному дією рідини, яка може поділятися на органічну та неорганічну (кислоти, луги, солі) реагенти.
У термічних способах підготовки поверхні як діюче середовище може бути використаний нагрітий газ (нерухомий та рухомий), іонізований газ (іони, електрони), випромінювання (фотони) від інфрачервоного до ультрафіолетового діапазону (світловий промінь, лазер).
Спосіб активації й утворення шорсткості поверхні залежить від матеріалу та товщини стінки деталі, конструкції виробу, товщини шару покриття, конфігурації поверхні, умов експлуатації.
Підготовку поверхні деталей конструкції або виробу з товщиною стінки менше 0,5 мм доцільно здійснювати травленням.
При товщині стінки більше 0,5 мм активацію слід здійснювати стру - менево-абразивною обробкою. Підготовку деталей циліндричної форми, які працюють при підвищених механічних навантаженнях, особливо при зрізаючих, при твердості поверхні не більше 40 HRC доцільно здійснювати механічною обробкою.
При підготовці деталей з твердістю поверхні більше 40 HRC механічну обробку можна проводити після попереднього віджигу, якщо він допускається. У разі неможливості проведення попереднього віджигу підготовку основи з твердістю 50 HRC рекомендується здійснювати струменево - абразивною обробкою електрокорундом крупної фракції при підвищеному тиску стиснутого повітря або електроіскровою обробкою.
Струменево-абразивна обробка. Універсальним способом серед поширених методів активації поверхні є струменево-абразивна обробка матеріалу основи. Результат дії потоку часток абразиву на поверхню матеріалу визначається пластичними та акустичними властивостями як перепони, так і часток, а також направленням та енергією удару. Ударна дія твердої частки на поверхню основи супроводжується генерацією хвиль напруги, які утворюють поле динамічних напружень, під дією якого перепона пластично деформується і руйнується, що визначає зміну властивостей поверхні основи. Поведінка перепони під дією удару часток задовільно пояснюється теорією пружнопластичного удару. Укорінювання твердої частки у поверхню основи супроводжується генеруванням пружних та пружно-пластичних хвиль напруги. Матеріал перепони руйнується під дією поля розтягуючих напружень, які утворюються пружними хвилями, при цьому виникають радіальні та поперечні мікротріщини. Максимальні пошкодження з’являються на межі пружної і пластичної зони, поблизу стінок кратеру, в тому числі у валиках витісненого матеріалу та на деякій глибині під поверхнею.
Внаслідок наведених вище процесів поверхня основи набуває мікрорельєфу, що характеризується високою щільністю дислокацій та наявністю великої кількості мікротріщин.
При обробці пластичних матеріалів можливе забруднення поверхні матеріалом зруйнованих часток абразиву.
Для забезпечення високих технологічних показників процесу очищення абразивні методи повинні відповідати таким вимогам: геометричні параметри та фізико-механічні властивості абразивних зерен повинні відповідати матеріалу очищеної поверхні та вимогам технологічного процесу щодо якості поверхні. Абразив повинен забезпечувати високу продуктивність процесу при достатньо високій зносостійкості.
При проведенні струменево-абразивної підготовки поверхні основи необхідно враховувати матеріал деталі (твердість, в’язкість), умови її експлуатації. Якщо твердість поверхні до HRC 40, то рекомендується використовувати як абразив електрокорунд марок 12А, 13А, 14А, 15А, зернистістю 63Н та 63П.
При твердості більше ніж HRC 40 шліфзерно 80П, 80Н, 100Н та 100П.
Для активації поверхні з твердістю не більше HRC 40 дозволяється використовувати металічну дріб ДСК (ДКЧ) № 01, 02, 03, 04, 05, 08, 15 зернистістю 0,5...1,5 мм.
Металічний абразив повинен бути обезжирений, без іржи та забруднення. Зберігатися в умовах, які забезпечують захист його від корозії, забруднення мастилом, брудом.
Не рекомендується використовувати металічний абразив при підготовці деталей та конструкцій з міді, мідних сплавів та інших матеріалів з великою в’язкістю при нанесенні жаростійкого та корозійностійкого покриття.
Для забезпечення високої якості підготовки поверхні при струмене - во-абразивній підготовці необхідно здійснювати періодичну заміну металічного дробу та вилучення розкришених часток електрокорунду. Середній термін використання електрокорунду 10...ЗО повторних циклів використання абразиву при незворотніх втратах 3,0...5,0 кг/год, металічного дробу 60...100 циклів при втратах 1,0...3,0 кг/год.
Оптимальні режими струменево-абразивної підготовки наведені у табл. 3.4.
Для всіх матеріалів, наведених у таблиці, обробка здійснюється у два етапи при швидкості подачі 4...6 мм на оберт та розході стиснутого повітря 1,6...4 м3/хв, діаметри сопла 8...14 мм, мінімальний кут падіння струменя ЗО °С.
Таблиця 3.4 Рекомендовані режими струменево-абразивної обробки
|
Під час підготовки поверхні під напилення рекомендується формувати шорсткість з висотою мікровиступів, що дорівнюють трьом чвертям часток напилюваного матеріалу. Залежно від матеріалу основи це повинно становити 10... 160 мкм. Для запобігання деформаціям виробів з товщиною стінки менше 2 мм необхідно використовувати спеціальні пристосування.
Поверхні деталей, конструкцій, виробів, які не обробляються, повинні бути захищені від дії абразивних часток екранами з металу або іншого абразивно-стійкого матеріалу, наприклад, гуми, фторопласту та ін.
Зона струменево-абразивної обробки повинна бути більше зони напилення покриття на 2...З мм з кожної сторони.
Після струменево-абразивної обробки активована поверхня повинна бути обдута стиснутим повітрям не нижче першої ступені забрудненості за ДСТУ.
До інших способів абразивної підготовки поверхні належить гідро - абразивна обробка, при якій абразив знаходиться у виваженому стані у рідинному середовищі, що запобігає попаданню пилу у робоче примі - щення. При обробці цим способом продуктивність зменшується порівняно з дробоструменевою обробкою на 15...20%.
До абразивної підготовки поверхні належить очистка металевими щітками, при який знімається шар 0,5...2 мм та забезпечується висока якість поверхні з шорсткістю 10...50 мкм.
Зануренням деталі (труби) у псевдорідкий шар абразиву видаляють окалину, іржу та забруднення, одночасно нагріваючи трубу до 200...300 °С перед нанесенням покриття.
В останні роки у промисловості набуває поширення ультразвуковий спосіб очищення деталей. Механізм дії ультразвукових коливань при очищенні деталей пояснюється руйнуванням плівки забруднення та проникнення бульбочок, які інтенсивно коливаються, у пори та щілинки між твердою поверхнею деталей, які очищуються, та шаром забруднення. Крім того, на межі “рідина - тверде тіло" виникають великі прискорення, які відривають частини бруду від поверхні.
Очищення поверхні перед напиленням газовими розрядами та іонним бомбардуванням здійснюється у вакуумі. Воно дозволяє вилучити забруднення та нагріти деталь з метою активації її поверхні перед нанесенням покриття.
При напиленні покриття на деталі циліндричної форми з напиленим шаром більше 1 мм, які при експлуатації витримують підвищені механічні навантаження, особливо зрізуючі, рекомендується спосіб формування шорсткості шляхом нанесення "рваної" різьби.
Не рекомендується провадити підготовку поверхні шляхом нанесення “рваної’ різьби на деталі, які працюють в умовах знакозмінного динамічного навантаження, а також при поверхневій твердості більше ніж HRC 40. Нарізання “рваної’ різьби здійснюють на звичайному токарному обладнанні спеціально загостреним різцем, встановленим зі збільшеним вильотом, без охолоджувальної рідини на режимах, які забезпечують гострокутний профіль.
До хімічної підготовки поверхні належить травлення. Як правило, обробку поверхні травленням здійснюють при товщині основи менше 0,5 мм. Травлення поверхні основи здійснюють після обезжирювання. Після закінчення травлення розчин змивають водою. Сушіння, якщо воно потрібно, проводять у сушильних шафах при 60...150 °С після промивання та нейтралізації.
У разі підготовки деталей з поверхневою твердістю більше HRC 50, якщо їх не можна обробити струменево-абразивним способом або механічною обробкою, дозволяється активувати зону напилення електроіскровою обробкою.
Стальну основу деталі обробляють електродами з нікелю або його сппавів. У разі підготовки поверхні виробів з алюмінію використовують алюмінієві електроди. Активацію поверхні здійснюють після обезжирювання на грубих режимах для забезпечення необхідної шорсткості. Підготовка поверхні деталей, конструкцій, виробів рекомендується проводити на серійному спеціалізованому обладнанні, представленому в таблиці 3.5.
Попереднє підігрівання поверхні. З метою термічної активації обезжиреної шорсткої поверхні деталей безпосередньо перед нанесенням покриття дозволяється здійснити попереднє підігрівання. Попереднє підігрівання в окислюючому середовищі (повітрі) обмежується температурами 50...180 °С залежно від матеріалу основи (табл. 3.6). Попереднє підігрівання до більш високих температур дозволяється здійснювати в камерах з контрольованою атмосферою або у динамічному вакуумі.
Один із способів термічної активації поверхні металу - активація поверхні променем лазера. У крупногабаритних деталях дозволяється нагрівати основу газовим полум’ям або струменем плазми з апаратів для пилення. Нагрівання обов’язкове у випадках вимушеної перерви технологічного процесу напилення.
Нанесення прошарку. Нанесення прошарку (підшару) проводиться перед нанесенням основного покриття на деталь. Напилення прошарку рекомендується у випадках нанесення покриття, в якому коефіцієнт термічного розширення відрізняється від матеріалу деталі, яка працює в умовах змінного динамічного або теплового навантаження, а також в умовах корозійного середовища.
У таблиці 3.7 наведені коефіцієнти термічного розширення деяких матеріалів у литому та напиленому стані у різних інтервалах температур.
Для прошарку необхідно використовувати метали та сплави, які характеризуються пластичністю та високою міцністю зчеплення з основою та основним шаром покриття.
При виборі матеріалу прошарку необхідно враховувати граничні температури експлуатації в окислюючому середовищі (табл. 3.8).
Комбінації матеріалів прошарку, основи та основного шару покриття необхідно вибирати таким чином, щоб уникнути корозії. Прошарок необхідно наносити на попередньо обезжирену активовану шорстку поверхню. Товщина шару повинна бути у межах 0,05...0,15 мм.
Зберігання та контроль якості підготовлених деталей. Деталі, які готуються до нанесення газотермічного покриття, починаючи зі стадії обезжирювання до нанесення останнього, експлуатаційного шару покриття, повинні знаходитись у приміщенні з температурою не нижче плюс 10 °С та відносній вологості не вище 70%, щоб не утворювався конденсат на поверхні.
ЭФИ-78 |
220 |
0,5 |
О |
о 00 О |
і |
45 |
|
ЭФИ-79 |
О см CM |
1ft т— |
20 |
5...40 |
560х350х х370 |
ift |
|
ЭФИ-81 |
220 |
0,25 |
І |
О о Л— |
250х300х хЗОО |
о V |
|
S X S3 |
ЭФИ-25Ф |
220...380 |
2,5 |
ЗО |
Г 15...50 |
590х530х х200 |
120 |
о X р о > «3 |
ЭФИ-23М |
220 |
О |
со Т" |
О 00 о V- |
555х350х х365 |
50 |
Cl ПЗ S |
ЭФИ-25М |
220 |
<£3 т— |
85 |
80 |
X о 05 о ^ ш * г - о X CM |
80 |
ЭФИ-30 |
220..380 |
0,25 |
1 |
2...80 |
490x21 Ох х500 |
30 |
|
ЭФИ-54 І |
220 |
«ft |
25 |
25 |
561х360х 318 |
40 |
|
ш т X Є п |
220 |
0,5 |
2,5 |
2...20 L _ |
411х268х х305 |
27,5 |
|
Параметр |
Напруга живлення, В |
Потужність, кВА |
Робочий струм I |
Висота нерівностей профілю покриття, |
І |
Габаритні розміри, мм |
Маса, кг |
Характеристики установок електроіскрового легування з ручними вібраторами |
Примітка. При необхідності отримання шорсткості підготовленої поверхні більше Rz 80 мкм електроіскрову обробку слід проводити на установках грубого легування ИАС-2, ИАС-3, створених ЦНИИТмашем (м. Москва). |
ІГ> со §- |
Режими попереднього підігрівання
Таблиця 3.7 Коефіцієнти термічного розширення a ■ 106 1/°С металів, |
покриття та литих матеріалів
|
Таблиця 3.8 |
Матеріали для виробу прошарку
|
Повітря у приміщенні підготування деталей до напилення не повинно мати корозійно-активних реагентів, пари мастила, пилу. Після стадії обезжирювання до закінчення процесу підготовки поверхні не можна торкатися поверхні руками та забрудненим інструментом. Необхідно працювати у рукавичках та використовувати чистий, обезжирений інструмент. Якщо неможливо нанести покриття безпосередньо після підготовки, оброблену поверхню необхідно покрити чистою поліетиленовою плівкою, для запобігання подання на неї мастила, вологи, пилюки.
Проміжок часу зберігання деталей з підготовленою поверхнею перед нанесенням прошарку не повинно перевищувати:
- у закритих приміщеннях - 8 год;
- на відкритому повітрі у суху погоду - 3 год
- під навісом у сиру погоду - 0,5 год.
При підготовці поверхонь, які швидко окислюються, наприклад, алюмінію, перерва у часі допускається не більш однієї години.
Важливим завданням у технологічному процесі обробки основного матеріалу є контроль якості підготовки поверхні. Всі матеріали для обезжирювання, активування, формування шорсткості, нанесення прошарку повинні відповідати вимогам стандартів та технічним умовам.
Шорсткість контролюється комбінованими профілографами, профілометрами. Оцінка ступеня частоти поверхні здійснюється співставлен - ням обробленої поверхні з еталоном.
Є спосіб візуального контролю по очищенню маркіровочної фарби з поверхні. Оцінку якості обробки поверхні можна вести по зміні кривизни поверхні зразка після дробоструменевої обробки та співставлення його з еталоном.
Кількість методів контролю якості поверхні після обробки основного матеріалу обмежена. Причому вони основані на визначенні тільки однієї характеристики: або шорсткості поверхні, або повноти обробки, або напруженого стану поверхневого шару металу.