Протягом тисячоліть людство поступово розви­вало будівельну справу, удосконалюючи своє житло та споруджуючи більш складні, унікальні будови, основою міцності яких були несучі буді­вельні конструкції.

У період Київської Русі побудовані всесвітньо відомі пам'ятки архітектури. Найбільш вражає Софія Київська, яка і сьогодні захоплює нащадків своєю величчю. Виникають зародки цехової орга­нізації майстрів будівельної справи, здобувають визнання місцеві зодчі Петро Милонет із Києва, Іван із Полоцька, Каров Яковлевич із Новгорода, а також вчені Амфій Тральський, Ісідер Мілець - кий. У ті часи були розроблені правила будівниц­тва, викладені в „Будівельному статуті" й у „Руській Правді" Ярослава Мудрого (1020 p.).

Поступово у будівництві й архітектурі утвер­джуються раціональні ідеї використання буді­вельних матеріалів і конструкцій, вільний вибір стилю та застосування національних особливос­тей, традицій. Широко впроваджується цегляна архітектура, залізобетон, нові форми сталевих конструкцій у мостах та громадських будівлях.

З кінця XIX ст. під час будівництва в Україні залізниць, металургійних і машинобудівних заво­дів широко почали застосовувати металеві конст­рукції, наприклад, у 1872 р. в Донбасі, на заводі англійського капіталіста Д. Юза, у будівництві до­менних, мартенівських, механічних цехів. Найчас­тіше поперечний переріз механічного цеху мав три прольоти з розмірами. центрального 21,45 м. Центральний проліт являв собою двошарнірну раму з жорстким закріпленням колон у фунда­ментах і шарнірним приєднанням кроквяних ферм. У поздовжньому напрямку колони встанов­лювалися з кроком 10,5 м, а крок ферми становив 5,25 м.

Металеві конструкції широко застосовувались для промислового будівництва в Катеринославі, Кам'янському (Дніпропетровськ, Дніпродзер - жинськ), а також на двох великих металургійних заводах у Маріуполі. У США був закуплений і перевезений до Маріуполя у повному комплекті металургійний завод разом із металевими кон­струкціями цехів (рис. 1.1).

Перші відомості про застосування металу в каркасах цивільних будов в Україні належать до 1870 р. Це експериментальне будівництво жит­лових споруд в Інкермані (Крим), а також ре­конструкція Андріївського собору в Києві (1892 р.) із заміною пошкоджених дерев'яних несучих кон­струкцій купола на металеві. Металові конструк­ції покриття були застосовані у великих театрах, побудованих у Києві, Львові, Одесі. Для пере­криття залу глядачів міського театру в Києві ви­користані металеві кроквяні ферми прольотом 17,8 м, верхній пояс яких мав параболічні обриси і складався з двох кутників 75x 100 мм (1901 p., арх. В. А. Шретер).

В Одесі у 1903 р. зведено будинок Кредитного товариства, несучими конструкціями покрівлі якого були сталеві кроквяні ферми (рис. 1.2).

У 1897 р. почалося будівництво Оперного те­атру у Львові (арх. 3. Горголевськшї). У пере­криттях сценічної частини застосовані ґратчасті двошарнірні арки прольотом 20 м і висотою 10 м, а для залу глядачів — кроквяні ферми прольотом 20 000 мм, висотою 2215 мм (рис. 1.3).

З металевих конструкцій виконані перекриття Одеського оперного театру — одного з найбіль­ших театрів Європи на той час, а також пере­криття багатьох драматичних театрів України.

Прикладом використання оригінальних мета­левих конструкцій є Бесарабськпй ринок у Києві (1912 р., арх. Г. Ю. Гай, М. II. Бобрусов).'Несучі конструкції ринку — високі сталеві тришарнірні наскрізні арки прольотом 29,5 м, висотою 18 м. Переріз арок просторовий, складається з чоти­рьох віток, з'єднаних у площині арки решіткою з легких кутників, а з площини - парними план­ками. Опорні вузли шарнірні, балансирні. Покрит­тя крайніх прольотів укладені на легкі металеві фермочки з паралельними поясами, які спира­ються на стояки арок і цегляні стіни (рис. 1.4).

Металеві конструкції широко застосовують і в будівлях залізничних вокзалів. Дебаркадер Львівського залізничного вокзалу мас перекриття у вигляді двопролітних металевих наскрізних ар­кових систем (рис. 1.5).

Рис. 1.1. Листопрокатний цех заводу "Нікополь" у Маріуполі (1897 p.), поперечний переріз.

Розвиток металургійної, цементної промисло­вості та вимоги до несучої здатності, довговічності й вогнестійкості конструкцій зумовили впровад­ження у будівництво залізобетонних конструкцій.

У різних країнах одночасно з'являються ідеї підсилення бетону металевою арматурою з метою підвищення міцності при роботі конструкцій на розтяг. Француз Ж. Ламбо в 1849 р. побудував залізобетонний човен з каркасом (арматурою) з дротяної сітки. У тому ж році американець Г. Гіатт виконав перші дослідження бетонних брусків. В. Уілкінсон (Англія) у 1865 р. одержав патент на вогнестійкі залізобетонні перекриття. За його проектом побудований двоповерховий бу­динок, який успішно витримав випробування на вогнестійкість.

У 1861 р. у Франції видана книга Ф. Куньє „Агломерування бетону, який застосовується в будівельній справі", а у 1867 р. перший патент на цементні діжки, армовані залізним дротом, одержав французький садівник Ж. Моньє.

У 1892 р. французький інженер Ф. Геннебік застосував важливе удосконалення залізобетон­них конструкцій — похилі та поперечні стержні для підсилення бетону під час його роботи на зріз і сколювання. Він запропонував наближені формули для розрахунку, що зумовило поширен­ня конструкцій, подібних до сучасних.

У 1870—1880 pp. з розвитком цементної про­мисловості в Україні став широко використову­ватися залізобетон. Експериментальні випробу­вання конструкцій були виконані в Києві, Львові, Миколаєві, Здолбунові.

У результаті наукової та практичної діяльно­сті Н. А. Белелюбського, А. Ф. Лолейта, А. В. Куз­нецова в Росії, А. С. Кудашева, Н. К. П'ятницького, С. І. Рудницького та інших в Україні залізобетонні конструкції почали широко застосовувати у прак­тиці будівництва. З 1898 р. залізобетон впровад­жується для будівництва на залізницях.

Один з перших запровадив залізобетон в Ук­раїні інженер С - І. Рудницький, який працював в Одесі. Його будівельна контора за 1889— 1907 pp. збудувала близько 100 залізобетонних резервуарів на залізничних коліях, застосувала залізобетон у конструкціях Бессарабського ринку в Києві, стеаринового заводу, ряду житлових і торгових будинків в Одесі.

На початку XX ст. в Україні впровадженню за­лізобетону сприяли інженери земств, залізниць, викладачі вузів, особливо професори С. А. Про- коф'єв, Я. В. Столяров, Є. О. Патон, інженери Ю. І. Успенський, Н. К. П'ятницькмй, А. Г. Гінз - бург, В. І. Леонтович, Н. 1. Летуновський, І. А. Ки­риленко, С. А. Віслоцький та багато інших.

Рис. 1.2. Будинок Кредитного товариства з металевими конструкціями покрівель в Одесі (1903 p.).

В Україні вперше споруду з елементами залі­зобетонних конструкцій зведено в Катеринославі. Це двоповерховий пакгауз розмірами 35 х 80 м. Стіни виконані з монолітного залізобетону тов-

Щиною 10 см. Для утеплення житлових приміщень застосовані коркові щити. Плоска покрівля цього будинку, очевидно, була першою в Україні.

Найбільшою будовою з повним залізобетонним каркасом був шестиповерховий Комерційний банк у Харкові (1913 p., арх. А. І. Ржепишевський, Н. В. Васильєв). Будинок каркасний з фахверко­вим заповненням цегляною кладкою.

Залізобетонні конструкції бункерів, силосів, резервуарів і водонапірних башт застосовані у промисловому будівництві у Керчі, Катерино­славі, Миколаєві, Харцизьку, Ялті, Одесі тощо.

В Україні найбільш видатною інженерною спо­рудою з монолітного залізобетону є маяк у Ми­колаєві. Це перша в світі споруда такого типу. У 1903 р. інженер Н. К. П'ятницький і архітектор А. А. Баришников запроектували маяк у трьох варіантах (з металу, цегли та залізобетону). Тех - ніко-економічний аналіз виявив переваги залізо­бетонного варіанту. Конструкція маяка — кону­соподібна труба висотою 3G м, товщиною стінки 200...90 мм. Автори присвятили цю працю своєму вчителю — відомому вченому Ф. С. Ясинському. У розробці проекту брав участь Н. А. Белелюбсь - кий.

Доцільність застосування збірного залізобето­ну визнана ще у 1902 р. Так, інженер Н. К П'ят­ницький писав, що недоліки монолітного залізо­бетону привели до необхідності створити таке перекриття, яке в готовому вигляді можна ук­ласти на місце будови. Причому з таким розра­хунком, щоб формами для його виготовлення можна було користуватися декілька разів.

Серед перших збірних залізобетонних еле­ментів були плити, сходи, труби, палі, елементи мостів.

Наприкінці XIX ст. на основі досвіду та тео­ретичних праць був розроблений метод розрахун­ку залізобетонних конструкцій за допустимими напруженнями. В основі цього методу — закони опору матеріалів Бернуллі й закон Гука з ура­хуванням особливостей залізобетону. При цьому припускали, що напруження стиску при згині пропорційні деформаціям і відстаням від волокон до нейтральної осі. Опір бетону на розтяг не вра­ховували.

У розробку методів розрахунку залізобетону значний внесок зробили вчені різних країн. Зо­крема К. Мазо і П. Нейман (1890 p.) запровадили поняття про зведений переріз бетону, в якому ар­матуру заміняли еквівалентною площею бетону. М. Кенен запровадив в обіг теорію розрахунку (1887 р.). Ф. Куньє і Н. Тедеско вперше ввели поняття про робочу висоту перерізу. Удоскона­лили теорію розрахунку і конструювання Ф. Ген - небік, А. Консідер, П. Джексон та інші.

Професор Львівського політехнічного інститу­ту М. Тульє у 90-ті роки XIX століття ввів по - няття про стадії напруженого стану елементів, що згинаються, і вперше розрізнив їх. Ці поняття існують дотепер. Київський інженер А. С. Куда - шев у 1893—1899 pp. виконав у лабораторії Пів - денно-західної залізниці дослідження, якими екс­периментально підтвердив доцільність прийняття для залізобетону гіпотези плоских перерізів.

У 1902 p. М. Тульс виконав у Львові важливі експериментальні дослідження ребристих пере­криттів у стадії руйнування і зробив спробу ви­вести формули для цієї стадії (1913 p.), що було праобразом нового методу розрахунку за гранич­ними станами.

Удосконаленню методу розрахунку за допус­тимими напруженнями присвячені праці профе­сора Харківського технологічного інституту Я. В. Столярова (1908 р.). У цей же час удоско­налюються методи розрахунку аркових залізобе­тонних конструкцій (1912 p., інж. С. А. ІІрокоф'єв).

Широкі теоретичні та експериментальні до­слідження, виконані в Росії та в Україні, дали змогу Міністерству шляхів затвердити технічні вимоги для залізобетонних споруд.

Інженер І. А. Кириленко вперше в Україні тео­ретично обґрунтував і запровадив у практику в 1915—1910 pp. новий метод бетонування на морозі з підігріванням складових бетону.

У перші роки Радянської влади головними на­уковими центрами були Всеукраїнська Академія Наук та кафедри вищих навчальних закладів.

Особливо велике значення для розв'язання технічних задач будівництва мали дослідження інституту будівельної механіки, організованого в 1919 р. і очолюваного у різні часи видатними вче­ними С. II. Тимошенком, А. Л. Граве, С. В. Се - ренсеном, К. К. Симінським. Останній створив під­ручник „Курс статики споруд" (1913 p.), а також розробив нові методи розрахунку просторових стержневих систем.

Вищу будівельну освіту в Україні надавали Київський, Одеський політехнічні інститути та Харківський технологічний, а також архітектурні інститути. Серед викладачів інженерних факуль­тетів цих вузів були видатні вчені — Є. О. Патон, К. К. Спмінськиіі, Я. В. Столяров, Б. С. Лисін, В. А. Осьмак, А. В. Кобелсв, Н. В. Карнаухов,

H. Д. Жудін, А. Н. Бекетов, Д М. Дяченко, В. Г. Крпчевський.

У 1930 р. на базі факультетів технічних вузів створені інженерно-будівельні інститути у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Полтаві, Одесі.

Серед провідних учених КПИ були архітек­тори А. В. Кобелсв, А. М. Вербицький, В. І. За­болотний, інженери та вчені Ф. II. Белянкін, Б. II. Горбунов, Н. Д. Жудін, Н. В. Карнаухов,

I. А. Кириленко, В. Н. Ярин, М. С. Будніков. Ви­пускником КІВІ був Н. II. Мельников, у майбут­ньому академік, видатний вчений у галузі мета­левих конструкцій.

У Харківському інженерно-будівельному ін­ституті викладали професори А. Н. Бекетов, М. Ф. ІІокорний, Н. М. Підгориий, А. Г. Молокін, інженери та вчені В. А. Трубін, А. І. Неровецький, Я. В. Столяров, Б. Г. Скрамтаєв, І. М. Литвинов, С. Е. Фрайфельд та інші. Серед викладачів Дні­пропетровського інженерно-будівельного інститу­ту були видатні фахівці, професори А. Н. Гар­маш, А. II. Прусаков, архітектор А. Л. Красно - сельський. Інженерно-будівельнпй інститут в Одесі створено на базі будівельних факультетів полі­технічного та індустріального, а також архітек­турного факультету, художнього інституту. Серед викладачів були В. А. Безсмертний, Ф. А. Троу - п'янський, М. В. Замечек, В. Ф. Іванов. Інженерів - будівельників готували у Полтавському інженер­но-будівельному інституті (1930 р.) та на буді­вельному факультеті Львівського політехнічного інституту.

У 1935—1941 pp. значні дослідження у галузі міцності металевих конструкцій виконані під ке­рівництвом Н. В. Карнаухова за участю II. М. Вар - вака, А. II. Роковицана, А. І. Стрельбицької, В. Г. Чудновського. У середині 30-х років заві­дувач кафедри металевих конструкцій КІБІ

H. Д. Жудін, відомий вчений у галузі будівельної механіки і конструкцій, запропонував розрахунок сталевих конструкцій з урахуванням розвитку пластичних деформацій.

Згідно з вимогами будівельної практики у 1928 р. у Харкові створено Український комп­лексний науково-дослідний інститут споруд (УІС). У цьому інституті в довоєнні часи започатковано українські наукові школи з теорії бетону і залізо­бетону, крупнозбірного будівництва, технології будівельного виробництва та будівельних мате­ріалів. Науковим керівником УІС був професор Я. В. Столяров, директором — професор А. І. Не­ровецький.

Розвиток теорії довготривалих процесів відо­бражений у працях професорів І. І. Улицького та

I. Є. Прокоповича, а також II. А. Буданова.

Я. В. Столяров (1878—1945 pp.) один з перших (незалежно від відомих вчених А. Ф. Лолейта, 1. Я. Штаєрмана й А. А. Гвоздева) відмовився від класичної теорії розрахунку залізобетону за до­пустимії напруженнями. Він брав участь у ство­ренні нової теорії розрахунку залізобетону за стадією руйнування. Під його керівництвом у 30-ті роки почали розробляти методику розра­хунку тонкостінних просторових конструкцій, по­передньо напружених конструкцій, економічних методів проектування.

До наших днів зберегла наукову цінність книга Я. В. Столярова „Введение в теорию железобе­тона" (1941 p.), де обгрунтовано основні проблеми загальної теорії залізобетону. Я. В. Столяров увів поняття гіружно-пластичного бетону, зазначивши зв'язок усіх питань міцності залізобетону з де­формаційними властивостями. Один з його учнів Б. Г. Скрамтаєв розробив основи теорії міцності бетону та методи розрахунку складу, запропону­вав нові види бетону та нові цементи.

Поряд з Харківською школою суттєвим є вне­сок у теорію бетону і залізобетону вчених Києва і Львова. Професор О. Є. Жарський опублікував дві монографії з розрахунку залізобетонних рам. Питаннями розрахунку колон з урахуванням по­здовжнього згину під дією руйнівного наванта­ження займався професор В. Н. Ярин.

У Львові дослідження в галузі залізобетону виконував учень М. Тульє, професор політехніч­ного інституту А. С. Курилло.

У повоєнні роки в Україні наукове та кадрове забезпечення капітального будівництва до 1963 р. здійснювали Академія будівництва і архітектури України, а в наступні роки — науково-дослідні інститути Держбуду, вищі та середні спеціальні навчальні заклади.

Інститут будівельної механіки (з 1959 р. Інсти­тут механіки) ще в роки Великої Вітчизняної війни розв'язував задачі міцності при нестан­дартних навантаженнях для оборонної промис­ловості (Є. О. Патон, Б. Н. Горбунов, С. В. Се- ренсен, Г. С. Писаренко). З середини 40-х років розроблено методи розрахунку металевих рам з тонкостінних стержнів як у межах, так і поза межами пружності (Б. Н. Горбунов, Н. Д. Жудін, А. І. Стрельбицька), створено загальну теорію розрахунку на міцність і стійкість стержневих систем ( Н. В. Карнаухов).

Науково-дослідний інститут будівельних кон­струкцій Держбуду — головний багатопрофільний інститут з розробки, дослідження та впровад­ження несучих звичайних та попередньо напру­жених залізобетонних конструкцій промислового та цивільного призначення (А. М. Буракас, П. І. Кривошеєв, Ю. А. Климов, Ю. І. Немчинов).

Зональний науково-дослідний інститут експе­риментального проектування (КЗНДІЕП) є базо­вою організацією стандартизації конструкцій і ви­робів з важкого та легкого залізобетону, легких сталевих конструкцій і алюмінієвих сплавів для цивільного будівництва (М. І. Коляков, В. П. Ше - вельов). Одним з основних напрямів дослідження інституту є впровадження в проектування мате­матичних методів розрахунку на ЕОМ, розроб­лення і застосування систем автоматизованого проектування.

Основними вузами України, які готують кадри архітекторів і будівельників, є Київський націо­нальний, Полтавський та Харківський державний технічні університети, Одеська, Донбаська та Придніпровська державна академія будівництва і архітектури (ПДАБА), Харківська державна академія міського будівництва (ХДАМБ), а також архітектурні й будівельні факультети політехніч­них, аграрних та інших інститутів.

Значному розвитку досліджень і впровад­женню ефективних будівельних матеріалів і кон­струкцій сприяла діяльність таких закладів, як інститут електрозварювання ім. Патона АН України, УкрНДІпроектстальконструкція, Дні- пропроектстальконструкція, НДІБК, КЗНДІЕП, а також кафедр металевих, залізобетонних та буді­вельних конструкцій провідних будівельних вузів і факультетів.

У КНТУБА виконані дослідження та розроб­лено нові конструктивні форми металевих кон­струкцій, зокрема з високоміцних сталей і тонко­стінних оболонок (М. М. Жербін), а також легких сталевих конструкцій, теорії оптимізації метале­вих конструкцій (В. В. Трофимович, В. О. Пер­мяков, В. О. Владимирський), наскрізних та ви­сячих систем (В. М. Шимановський).

Підвищенню технологічності металоконструк­ції"! присвячені праці М. М. Сахновського ((ПДАБА), економіці й оптимальному проектуван­ню — праці Я. М. Ліхтарникова, Д. В. Лади - женського (Донбаська державна академія будівництва та архітектури (ДДАБА)).

Проблеми розрахунку тонкостінних сталевих конструкцій і оболонок досліджував С. П. Кан (ХДАМБ). У різні роки в Харківському держав­ному технічному університеті будівництва і архі­тектури (ХДТУБА) працювали відомі вчені — професори Г. А. Петров, О. П. Мчелов-ІІетросян, В. А. Трубін, С. Е. Фрайфельд, А. С. Уловайський,

A. A. Tin, П. С. Колобков та інші.

Досліджував і розробляв конструкції з маловуг-

Лецевих термозміцнених сталей, запропонував тео­рію надійності сталевих резервуарів А. А. Силь­вестров (ПДАБА).

Протягом останніх десятиліть у Донецькій ака­демії будівництва і архітектури Є. В. Горохов створив наукову школу розрахунку, проектуван­ня та застосування опор ліній електропередач ви­сокої напруги та забезпечення корозійної стій­кості будівельних конструкцій (В. П. Корольов,

B. Ф. Мущанов, Є. В. Шевченко).

Оригінальні наукові дослідження в галузі

Будівельних конструкцій виконали видатні вчені України В. Н. Ярин, Н. А. Буданов, І. І. Улицькпй, Я. Д. Лівшиц, С. Е. Фрайфельд, А. С. Курилло, Є. Ф. Лисенко, Л. М. Поляков, М. С. Торяник, І. Є. Прокопович, А. Я. Барашиков, А. Б. Голишев,

C. Н. Клепіков, О. Е. Лопатто, Ф. Є. Клименко, Л. І. Стороженко, О. Л. Шагін, А. П. Кричевський, П. Ф. Вахненко, С. Ф. Пічугін, В. А. Пахомов, Л. М. Фомиця, С - А. Фомін, В. С. Шмуклер, В. П. Шевельов, М. А. Цейтлін, Б. Г. Гнідець, В. I. Бабич, Е. Д. Чіхладзе, В. С. Дорофєєв,

A. Д. Ліберман, В. Д. Таіров, В. I. Скатинський,

B. С. Шебанін, В. В. Фурсов та інші.

Засновником і організатором полтавської шко­ли дослідження міцності косостиснених і косозги - наних залізобетонних елементів є відомий вчений

М. С. Торяник (Полтавський державний техніч­ний університет (ПДТУ)).

А. Я. Барашиков (КНТУБА) досліджує залізо­бетонні конструкції під дією тривалих і циклічних навантажень, змін температури і вологості.

Заслуговують на увагу і досягнення відомих вчених УкрНДІпроектстальконструкція О. В. Ши - мановського та А. В. Перельмунтера.

Характерна особливість досліджень О. Е. JIo - патто (Одеський інженерно-будівельний інсти­тут) — розробка нових конструкцій та нової ме­тодики викладання проблем будівельних кон­струкцій, створення на її основі посібників і під­ручників, зокрема українською мовою.

Значні дослідження впливу довготривалих процесів на напруження і деформації залізобе­тонних конструкцій і споруд належать І. Є. Про - поковичу, О. Ф. Яременку (Одеська державна ака­демія будівництва та архітектури (ОДАБА)).

Розробці нового напряму сталебетонних кон­струкцій зі зовнішнім стрічковим армуванням та їх впровадженню в будівництво присвячена бага­торічна праця Ф. Є. Клименка (Національний університет „Львівська політехніка").

Багаторічні дослідження трубобетонних кон­струкцій, виконані Л. І. Стороженком, дістали ви­знання та застосування в будівництві (ПДТУ). За останні десятиліття значні досягнення у галузі надійності будівельних конструкцій має наукова школа, заснована С. Ф. Пічугіним.

Придніпровська академія будівництва і архі­тектури має вагомі досягнення в дослідженні на­дійності будівельних конструкцій та сучасних методів їх розрахунку (М. В. Савицький, Є. А. Яценко).

У Рівненському технічному університеті Є. М. Бабич провів дослідження і одержав важ­ливі для практики результати з поведінки кон­струкцій при малоциклових навантаженнях.

Прогресивні напрями розвитку металевих і за­лізобетонних конструкцій розробляються і дослід­жуються на кафедрах будівельних конструкцій у Національному університеті „Львівська політех­ніка", Криворізькому гірничому, Рівненському і Вінницькому технічних, Алчевському гірничо-ме­талургійному, Львівському аграрному універ­ситетах.

Сучасний рівень науки й техніки в Україні є результатом творчої праці вчених, інженерів та архітекторів у співдружності зі спеціалістами ін­ших країн. Завдяки зусиллям вчених, проектантів і будівельників Україна перетворилася у державу з високим промисловим потенціалом. Зведено вугільні шахти Донбасу, гірничо-збагачувальні комбінати Криворіжжя, металургійні заводи-ве - летні Запоріжжя, Дніпропетровська, хімічні та інші підприємства. Побудовані теплові, атомні й гідроелектростанції, транспортні споруди, зокре­ма чимало великих металевих і залізобетонних мостів через Дніпро, метрополітени в Києві та Харкові.

У галузі містобудування й архітектури споруд­жені великі будівлі — палаци культури, театри, готелі, музейно-меморіальні та спортивні комп­лекси, побудовані висотні адміністративні будин­ки. У житловому будівництві, окрім будинків ма­сової забудови, споруджено будинки зі збіль­шеною кількістю поверхів і поліпшеним плану­ванням.

Негативно вплинули на темпи і якість розвит­ку будівництва у країні грубі прорахунки у тех­нічній політиці і плануванні та загальний спад у народному господарстві. Плани капітального бу­дівництва складалися без достатнього наукового обгрунтування та урахування матеріальних мож­ливостей. Здебільшого був відсутній баланс між планами капітального будівництва та їх матері­ально-технічним забезпеченням. Керівний адміні­стративний апарат часто ігнорував думку фахів­ців, приймав помилкові рішення з важливих пи­тань розміщення великих промислових, гідротех­нічних, енергетичних та інших підприємств на території країни. Наприклад, будівництво Дні­провського каскаду ГЕС призвело до знищення найбільш родючих земель, річкової флори, зміни клімату. Непродумані плани розміщення атомних електростанцій спричинили Чорнобильську тра­гедію.

Невиправданим є також надто широке засто­сування збірного залізобетону за рахунок моно­літного, скорочення будівництва з цегли. Надмірне впровадження панельного будівництва зумовило одноманітність житлових масивів і цілих забудов міст.

Незважаючи на ці недоліки та прорахунки, у галузі будівництва Україна за своїм економічним, трудовим і виробничим потенціалом, а також за науковими розробками посідає одне з чільних місць.