Під час монтажу і експлуатації на конструкції діють різні навантаження, зумовлені власною ма­сою конструкцій та деталей, масою снігу та оже­леді, технологічним обладнанням та масою мате­ріалів, що зберігаються, температурними та сейсмічними впливами тощо. Числові та якісні характеристики навантажень визначають за нор­мативними документами (наприклад, СНиП 2.01.07-85) або додатком 1.

Основними характеристиками навантажень і впливів є їхні нормативні значення F„, які відпові­дають нормальним умовам виготовлення, монта­жу та експлуатації. Можливі несприятливі відхи­лення значень навантажень від нормативних вра­ховують за допомогою коефіцієнтів надійності щодо навантажень уу, які також приймають згідно з нормами. Розрахункові значення навантажень F обчислюють:

F = F„-Y/. (3.1)

Значення коефіцієнта уf залежить від мінли­вості даного навантаження. Наприклад, порівняно з проектними (нормативними) значеннями маса ізоляційних шарів, виконаних в умовах будівель­ного майданчика, може змінюватися у ширших межах, ніж тих самих шарів, виконаних у за­водських умовах. Тому в першому випадку зна­чення коефіцієнта надійності щодо навантаження вищі, ніж у другому (відповідно у,- = 1,3 і уу = 1,2).

Це ж стосується маси несучих конструкцій, які загалом мають менші відхилення маси, ніж ізоляційні шари. Найменші відхилення спостері­гаються для металевих конструкцій, що виготов - ллються на основі прокатних профілів чи листів з найменшими допусками до лінійних розмірів. У цьому випадку = 1,05. Для залізобетонних кон­струкцій, допуски на розміри яких ширші, зна­чення коефіцієнта вище: у^ = 1,1. Найвища мін­ливість характерна для навантажень, зумовлених атмосферними явищами — вітром, снігом. Відповідно найвищими є значення уj = 1,4...1,6 (див. іігі. 5.7, 6.11 СНиП 2.01.07-85). Високими є також значення коефіцієнта надійності для на­вантажень, які виникають під час транспортуван­ня і монтажу конструкцій.

Згідно з нормами навантаження класифікують за тривалістю їх дії. Ті, що діють на конструкцію неперервно з часу її виготовлення (власна маса, зусилля попереднього напруження, тиск грунту тощо), називають постійними. Навантаження, які діють лише певний час, називаються тимчасо­вими. У свою чергу, за тривалістю дії тимчасові навантаження поділяють на довготривалі (від ма­си технологічного обладнання, тиску газів, рідин, сипких матеріалів, що зберігаються у складських приміщеннях, тощо) та короткочасні (від тиску вітру, зміни температури, дії кранів, ті, які ви­никають при транспортуванні, ремонтних робо­тах. випробуваннях тощо).

Навантаження, що виникають лише у певних умовах (сейсмічні впливи, впливи при аваріях технологічного обладнання, різкому осіданні грун­тів, обривах тягових канатів тощо), називають особливими.

При одночасній дії кількох навантажень роз­рахунок конструкцій виконують на дію найнес - приятливішого їх поєднання. При цьому, врахо­вуючи ймовірність одночасної дії найневигідніших значень окремих навантажень, вводять як множ­ник при навантаженнях коефіцієнт поєднання у (див. СНиП 2.01.07-85).

Для визначення розрахункових зусиль у кон­струкціях нормами встановлено два розрахунко­вих поєднання навантажень:

Основне поєднання складається з постійних, довготривалих і короткочасних навантажень, дія яких є несприятливою;

Особливе поєднання містить несприятливі по­стійні, довготривалі, короткочасні та одне найне - сприятливіше (з кількох можливих) особливе на­вантаження.

Коефіцієнт поєднання визначають залежно від тривалості дії навантаження і виду поєднання згід­но з нормативними документами (СНиП 2.01.07-85).